- Діду, а розкажи, яка раньше зіма була? - Та ну її нахуй!!!

[Sh₂NaO₂]

Зима...
Отож, що в нас було цієї зіми?
Були ракети, були шахеди. Був "Арєшнік". Було мінус двадцять, були снігопади, була ожеледь, був льодяний дощ. Була відлига. Був скажений вітер. Був безпрецедентний сонячний шторм. Було полярне сяйво над Галичиною... Була відсутність електрики, води, тепла і світла. Було в квартирах близько нуля і був тривожний нерівний сон в пуховиках і рукавицях... Була цегла на газовій плиті. Були пінгвіни в Гренландії...
Ще буде далі мінус двадцять п'ять, кажуть. А потім різке потепління аж до мінус п'ятнадцяти, але з грозою...
В общим, зіма, як зіма...
- Діду, а розкажи, яка раньше зіма була?
- Та ну її нахуй!!!

[Sh₂NaO₂]

Придумав п'єсу, називається "Синоптикиня" (присвячується Наталка Діденко і Andriy Kokotuha; Наталці - фахово, а Андрієві через назву).
Сюжет такий. Живе в місті синоптикиня - жінка гарна, мудра, розважлива й розумна. Але погода в місті погана: то дощ, то сніг, то холодно, то темно. Сіро й моторошно в місті...
І от приходять до неї люди, та й кажуть: ти, там, цейво, зроби якусь погоду пристойну, раз уже взялася за цю роботу. А вона їм пояснює, що вона на ці процеси ніяк не впливає. Розповідає їм про циклони й антициклони, про кліматичні зони і рух великих повітряних мас, показує карти і малює на них різні стрілки...
А люди кажуть: це все високі матерії, воно нам не нужне й не інтересне, ти погоду роби, бо будуть тобі непереливки...
Але погода ніяк не покращується, то міська громада вирішує синоптикиню спалити на кострищі. Бо народ - сила темна, і не всігда розбирає, де причини, а де наслідки. Тягнуть люди синоптикиню на площу, кладуть на дрова і спалюють к такій матері, як би дико й асбурдно це не було.
І от, наступного дня після того аутодафе погода різко покращується, робиться тепло й затишно. Над містом чисте синє небо і світить сонце. Співають пташки, зеленіє травичка, і діти сачками ловлять метеликів у міському парку...
В общим, оказується, що народ був таки правий...