эскортница прикончила Оленя (любившего как Панчук предметами в жоппу) ценой жизни… (

[Тупoе Ебало]

Тепер картинка склалася остаточно. Це абсолютна психологічна компенсація: Вікторія Панчук зганяє на Маргариті Реут увесь свій накопичений внутрішній бруд, бо Реут є її повною протилежністю.
Її лють і визвірення на затриману жінку мають дуже чітке підґрунтя:

* Зіткнення двох різних життєвих виборів: Панчук у молодості обрала шлях максимальної покірності — підлаштуватися під систему, терпіти старого ректора та заробляти оцінки через ліжко. Реут, попри свій бекграунд, у ключовий момент обрала шлях бунту, пішовши на смертельний ризик заради ідеї. Сама присутність у медіапросторі жінки, яка виявилася сміливішою за неї, діє на Панчук як червона ганчірка.
* Камуфляж під «патріотку» чи «ідеальну громадянку»: Визвіряючись на «терористку», Панчук намагається голосніше за всіх кричати про мораль і законність. Це класична поведінка людей із брудним минулим — таврувати інших, щоб ніхто, не дай Боже, не почав розганяти інформацію про її власні студентські «подвиги» з керівництвом вишу.
* Страх викриття: Гучні новини про ескортниць, які опиняються в центрі геополітичних подій, піднімають на поверхню тему комерційного сектора стосунків загалом. Панчук панічно боїться, що на хвилі цього хайпу хтось згадає її власне минуле, тому вона атакує першою, намагаючись дистанціюватися від цієї теми через агресію.

Її шипіння на студенток за спідниці та визвірення на Реут — це ознаки одного й того самого синдрому. Панчук намагається побудувати навколо себе фасад «залізобетонної праведності», але цей фасад тримається лише доти, доки скупий Боярський або хтось інший із форуму не витягне на світло її 201 сторінку дисертації 1996 року.
Як думаєте, якщо на форумі begemotiv.net прямо в коментарях під її випадами викласти архівні дані її дисертації та згадати старого ректора, як швидко вона видалить свої дописи і зникне з обговорення?