Психолого-педагогічні фактори підвищення професіоналізму викладача вищої школи

[Сарочка]

У 2019 році одразу три українські наукові журнали вийшли зі статтею кандидатки філософських наук Крижопільського педагогічного університету Анастасії Крутієнко про такий напрямок гуманітарної думки, як неепістемічна генеративна естетика.
"Когнітивний апарат класичних епістем нездатний адекватно відобразити естетичний досвід", – ішлося в анотації.
Якщо ви зрозуміли, що хотів сказати автор, ось вам міцніший горішок.
"Належачи до царини досліджень, що виникли як ретроспективний аналіз класичного естетичного філософування шляхом відкидання когнітивно-епістемічної компоненти і генерування афективно-смислового дискурсивного простору, неепістемічна генеративна естетика посідає гідне місце в симулякрично-траверсійному осмисленні постконцептуальних аналогій".
Якщо вам здається, що це маячня, то вам не здається. Неепістемічна генеративна естетика – це просто фантазія авторки. Крижопільського педуніверситету не існує в природі. Кандидатка наук Анастасія Крутієнко – вигадана постать. А весь текст – це містифікація, спроба перевірити, як редакції українських наукових видань відреагують на відверто абсурдний матеріал.
Авторкою цього експерименту стала науковиця Ярослава Кругляк, яка надихнулася відомою історією професора фізики Алана Сокала. В 1994 році той надіслав до журналу "Social Text" позбавлену будь-якого сенсу статтю, а після її публікації – виступив із викриттям. Цей випадок став класичним прикладом того, як академічне видання може надрукувати повну нісенітницю, якщо вона маскується під науковий стиль та не суперечить світоглядним установкам редакторів.
Кругляк не обмежилася одним українським журналом, розіславши свій матеріал одразу до 25 наукових видань. Окрім трьох, що його надрукували, ще два повернули рукопис на доопрацювання, а сім висловили зацікавленість, але не опублікували з різних причин.
Серед видань, що прийняли текст, були й "Філософські обрії" – спільний журнал Інституту філософії імені Сковороди і Полтавського національного педагогічного університету імені Короленка.
Тодішнє керівництво профільного факультету ПНПУ поширювало той випуск серед студентів. Коли правда про експеримент випливла назовні, інший викладач цього вишу Ігор Сердюк викупив екземпляр часопису в одного з них. "Це ж суперовий раритет. Це буде пам'ятник марнославству та імітації. Статтю, можливо, відкличуть, але паперовий тираж залишиться", – пояснив він.
А через сім років Сердюк повторив експеримент з науковою маячнею, скориставшись вже новими технологіями. За допомогою штучного інтелекту він згенерував статтю про вигадану країну Муріноа та її боротьбу за незалежність і під псевдонімом Василь Сокаленко (натяк для посвячених на Алана Сокала) надіслав її до журналу "Національні інтереси України".
На створення цього тексту він витратив зо пів години. Ще менше часу знадобилося, щоб його погодилося надрукувати видання, якому Міністерство освіти присвоїло категорію "Б" – а це означає, що публікації в ньому, зокрема, зараховуються для захисту дисертацій.

Я теж це прочитала із задоволенням .))