09-06-2026 09:31, 09:31
Фабрика статей
Захопливі сюжети рідко починаються з листа, знайденого в папці "Спам". Але з Ігорем Сердюком сталося саме так. Одного дня він переглядав небажану пошту й замислився над тим, як багато йому надходить пропозицій, розрахованих на недобросовісних науковців. Стосувалося це не тільки розсилок, а й нав'язливої реклами в соцмережах та в інтернеті.
От, наприклад, оферта – придбати співавторство. Є назва статті – "Візуальна історія в цифрову епоху як новий формат репрезентації минулого", назва видання, де вона вийде – "Вісник гуманітарних наук", і два вакантні місця для співавторів. 3000 гривень – якщо ваше прізвище стоятиме першим, і 2900 – якщо другим. Це реальна пропозиція, що надійшла науковцю.
А вже за три місяці ця стаття під трохи видозміненою назвою й під авторством трьох кандидатів історичних наук з різних українських ЗВО з'явилася друком.
Сердюка зачіпало за живе, коли на продаж виставляли статті, пов'язані з національно-патріотичним вихованням, війною, російською агресією та героїзмом українців. Та найбільше його вразив цинізм іншого листа. Відправники пропонували можливість опублікувати свій матеріал у колективній монографії. І аргументували це не високими словами про "внесок у науку" чи "надання майданчика для ваших напрацювань", а пояснювали практичну вигоду: це задля виконання вимог МОН, а публікація відкриє наступний перелік опцій.
– Мене ця відвертість вразила. Я зайшов подивитися: а хто такий борзий? І побачив, що це ціла екосистема з великою кількістю журналів, де серед організаторів експерти Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, заслужені юристи України, лауреати премій Верховної Ради… Плюс – люди в редколегіях цих журналів. Плюс – декларована співпраця з університетами та іншими установами. Я побачив величезного монстра, метастази якого виходять скрізь.
Це підштовхнуло Сердюка перевірити: чи справді все так погано, як здається на перший погляд. Він написав розділ для колективної монографії про неіснуючих чеських князів, які княжували у вигаданих чеських містах. Тоді ж народився Василь Сокаленко, для котрого Сердюк створив окремий e-mail.
Матеріал прийняли до друку.
Наступні два місяці Сердюк час від часу зазирав на пошту Сокаленка, очікуючи побачити там прокльони – хоча б від читачів, які натраплять на нісенітницю про неіснуючих князів. Натомість його зустрічали лише нові порції спаму. І одного разу науковця тригернула пропозиція публікуватися у журналі "Національні інтереси України".
Нічого святого в людей немає, якщо вони імітують речі, пов'язані з національною безпекою, вирішив Сердюк, і від імені Сокаленка надіслав їм статтю про острівну Республіку Муріноа.
Вона вийшла в першому номері за 2026 рік.
Всього в тому випуску більш ніж півтори тисячі сторінок і 125 статей. Саме видання входить до видавничої групи "Наукові перспективи", яка випускає десять журналів. Якщо за свій матеріал Сердюку довелося заплатити 1200 гривень, то не важко порахувати, про які заробітки видавця може йтися на місяць.
– І це тільки одна фабрика, що публікує понад десять тисяч статей на рік і обслуговує близько 20 тисяч авторів. Таких є мінімум кілька, плюс поодинокі журнали.
Що важливо – не все, що там опубліковано, є шлаком. У гуманітарних журналах я бачив цілком хороші, добротні тексти, які туди відправляли, мабуть, щоб швидко і без проблем опублікуватися, – підкреслює Сердюк.
Чи потраплять видання "Наукових перспектив" до нового переліку видань категорії "Б" – дізнаємося згодом. А тим часом Василь Сокаленко отримав від них черговий лист – можливість публікації у спецвипуску за попередніми правилами і з внесенням у старі реєстри. Пропозиція, що нагадує спробу заскочити в останній вагон потягу, діє до середини червня.
– Але треба підкреслити: якщо ми говоримо про псевдонауку, про океани сміттєвих публікацій, це абсолютно не перекреслює того, що в Україні є хороша наука і дуже достойні науковці, які з наявного ресурсу роблять неймовірні речі, – додає Ігор Сердюк.
https://www.pravda.com.ua/articles/2026/06/07/8037973/
Захопливі сюжети рідко починаються з листа, знайденого в папці "Спам". Але з Ігорем Сердюком сталося саме так. Одного дня він переглядав небажану пошту й замислився над тим, як багато йому надходить пропозицій, розрахованих на недобросовісних науковців. Стосувалося це не тільки розсилок, а й нав'язливої реклами в соцмережах та в інтернеті.
От, наприклад, оферта – придбати співавторство. Є назва статті – "Візуальна історія в цифрову епоху як новий формат репрезентації минулого", назва видання, де вона вийде – "Вісник гуманітарних наук", і два вакантні місця для співавторів. 3000 гривень – якщо ваше прізвище стоятиме першим, і 2900 – якщо другим. Це реальна пропозиція, що надійшла науковцю.
А вже за три місяці ця стаття під трохи видозміненою назвою й під авторством трьох кандидатів історичних наук з різних українських ЗВО з'явилася друком.
Сердюка зачіпало за живе, коли на продаж виставляли статті, пов'язані з національно-патріотичним вихованням, війною, російською агресією та героїзмом українців. Та найбільше його вразив цинізм іншого листа. Відправники пропонували можливість опублікувати свій матеріал у колективній монографії. І аргументували це не високими словами про "внесок у науку" чи "надання майданчика для ваших напрацювань", а пояснювали практичну вигоду: це задля виконання вимог МОН, а публікація відкриє наступний перелік опцій.
– Мене ця відвертість вразила. Я зайшов подивитися: а хто такий борзий? І побачив, що це ціла екосистема з великою кількістю журналів, де серед організаторів експерти Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, заслужені юристи України, лауреати премій Верховної Ради… Плюс – люди в редколегіях цих журналів. Плюс – декларована співпраця з університетами та іншими установами. Я побачив величезного монстра, метастази якого виходять скрізь.
Це підштовхнуло Сердюка перевірити: чи справді все так погано, як здається на перший погляд. Він написав розділ для колективної монографії про неіснуючих чеських князів, які княжували у вигаданих чеських містах. Тоді ж народився Василь Сокаленко, для котрого Сердюк створив окремий e-mail.
Матеріал прийняли до друку.
Наступні два місяці Сердюк час від часу зазирав на пошту Сокаленка, очікуючи побачити там прокльони – хоча б від читачів, які натраплять на нісенітницю про неіснуючих князів. Натомість його зустрічали лише нові порції спаму. І одного разу науковця тригернула пропозиція публікуватися у журналі "Національні інтереси України".
Нічого святого в людей немає, якщо вони імітують речі, пов'язані з національною безпекою, вирішив Сердюк, і від імені Сокаленка надіслав їм статтю про острівну Республіку Муріноа.
Вона вийшла в першому номері за 2026 рік.
Всього в тому випуску більш ніж півтори тисячі сторінок і 125 статей. Саме видання входить до видавничої групи "Наукові перспективи", яка випускає десять журналів. Якщо за свій матеріал Сердюку довелося заплатити 1200 гривень, то не важко порахувати, про які заробітки видавця може йтися на місяць.
– І це тільки одна фабрика, що публікує понад десять тисяч статей на рік і обслуговує близько 20 тисяч авторів. Таких є мінімум кілька, плюс поодинокі журнали.
Що важливо – не все, що там опубліковано, є шлаком. У гуманітарних журналах я бачив цілком хороші, добротні тексти, які туди відправляли, мабуть, щоб швидко і без проблем опублікуватися, – підкреслює Сердюк.
Чи потраплять видання "Наукових перспектив" до нового переліку видань категорії "Б" – дізнаємося згодом. А тим часом Василь Сокаленко отримав від них черговий лист – можливість публікації у спецвипуску за попередніми правилами і з внесенням у старі реєстри. Пропозиція, що нагадує спробу заскочити в останній вагон потягу, діє до середини червня.
– Але треба підкреслити: якщо ми говоримо про псевдонауку, про океани сміттєвих публікацій, це абсолютно не перекреслює того, що в Україні є хороша наука і дуже достойні науковці, які з наявного ресурсу роблять неймовірні речі, – додає Ігор Сердюк.
https://www.pravda.com.ua/articles/2026/06/07/8037973/